Изменение в порядке выдачи больничных

Ірина Єременко,
експерт із питань соціального страхування у зв’язку
з тимчасовою втратою працездатності

Зміни 
до порядку видачі лікарняних

Коментар до наказу МОЗ України «Про затвердження Змін до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» від 06.12.2011 р. №

Наказом МОЗ України від 06.12.2011 р. № 882 (набрав чинності з 17.02.2012 р.) внесено зміни до Інструк­ції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, за­твердженої наказом МОЗ України від 13.11.2001 р. № 455 (далі — Інструкція).
Головним нововведенням, запровадже­ним цими змінами є надання права видавати листки непрацездатності (далі — ЛН) ліка­рям закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності та лікарям, що проводять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи-підприємці (пп. 1.4.5 Інструкції).
Незважаючи на те що Положенням про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженим наказом МОЗ України від 09.04.2008 р. № 189 було передбачено право видавати ЛН закладами охорони здоров’я незалежно від форм власності, до внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 р. № 2801-ХІІ (далі — Основи законодавства про охорону здоров’я) таке право не застосовувалося.
Законом України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» від 07.07.2011 р. № 3611-VI (набрав чинності з 01.01.2012 р.) внесено змі­ни до ст. 69 Основи законодавства про охорону здоров’я, якими передбачено проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності громадян лікарем або комісією лікарів у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності, а також лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи-підприємці. Порядок проведення ме­дичної експертизи з тимчасової втрати працездатності визначається МОЗ України. Під час проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності встановлю­ється факт необхідності надання ЛН чи іншого документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність у зв’язку з хворобою, каліцтвом, вагітністю та пологами, доглядом за хворим членом сім’ї (у т. ч. за хворою дитиною), карантином, встановленим санітарно-епідеміологічною службою, протезуванням, санаторно-курортним лікуванням, визначаються необхідність і строки тимчасового переведення працівника через хворобу на іншу роботу, приймається рішення про направлення на МСЕК для визначення наявнос­ті та ступеня тривалості або постійної втрати працездатності.
Змінами до п. 1.6 Інструкції передбачено, що видача документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність особи, не може бути платною послугою в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності.
У новій редакції п. 1.8 Інструкції зазначається, що ЛН видається та закривається в одному лікувально-профілактичному закладі, крім випадків доліковування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів. За наявності показань для подальшого лікування іншим лікувально-профілактич­ним закладом має видаватися новий ЛН як продовження попереднього. Це дуже важ­ливе уточнення, оскільки від нього залежить оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства. У такому випадку вона буде здійснюватися лише за першим ЛН.
Незайвим є доповнення до п. 2.1 Інструк­ції, яким передбачено, що в разі захворювання чи травми на весь період тимчасової непрацездатності до відновлення працездатності або до встановлення групи інвалідності МСЕК видається ЛН, який обраховується в календарних днях. Нагадаємо, що відповідно до п. 2 Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого постановою КМУ від 06.05.2001 р. № 439, оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства здійснюється за робочі дні (години) згідно з графіком роботи працівника, які припадають на календарні дні непрацездатності, вказані у ЛН. Це саме стосується і оплати наступних днів непрацездатності за рахунок коштів ФСС з ТВП. Тобто ЛН видається на календарні дні, відлік перших п’яти днів розпочинається з першого дня, з якого видано ЛН, а оплата здійснюється за робочі дні (години) за графіком роботи працівника, що припадають на дні тимчасової непрацездатності.
Важливим доповненням до п. 2.18 Інструк­ції є те, що завідувач відділенням закладу охорони здоров’я видає довідки довільної форми, які засвідчує своїм підписом і печаткою закладу охорони здоров’я, особам, направле­ним для проходження діагностич­ного обстеження в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності, за відсутності ознак тимчасової непрацездатності. Це доповнення слід ураховувати в разі звільнення працівників за ініціативою роботодавця, оскільки в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9 зазначено, що розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівникові видано ЛН або довідку в установлених законодавством випадках.
Інструкцію доповнено положенням, яке врегулювало питання видачі ЛН працюючим особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи на період лікування в санаторно-курортних закладах (п. 2.21 Інструкції). Відсутність такого положення раніше ускладнювало реалізацію п. 16 частини першої ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ, на підставі якого зазначеній категорії працівників видається ЛН на весь період лікування в санаторно-курортних і спеціалізованих лікувальних закладах з урахуванням часу проїзду в обох напрямках, з виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності, але не більше строку, передбаченого п. 4.1 Інструкції. Тобто протягом чотирьох місяців безперервно з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п’яти місяців у зв’язку з одним і тим самим захворюванням або його ускладненнями за останні дванадцять місяців, а при захворюванні на туберкульоз — протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності.
Назву та положення розділу 3 Інструкції приведено у відповідність із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціаль­не страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-ІІІ (далі — Закон № 2240), що дозволяє видавати й оплачувати ЛН по догляду за дитиною-інвалідом віком до 18 років (у попередній редакції цього розділу вік дитини-інваліда був обмежений 16 роками).
Нова редакція п. 3.13 Інструкції дала змогу покращити соціальний захист працюючих, оскільки передбачає видачу ЛН працюючій особі, яка здійснює догляд за дитиною віком до трьох років, дитиною-інвалідом віком до 18 років, не лише в разі хвороби матері (опікуна, іншого члена сім’ї, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виховує дитину-інваліда віком до 18 років) на період, коли вона за медичним висновком лікаря не може здійснювати догляд за дитиною, а й у випадку перебування матері в пологовому будинку та в разі необхідності догляду за другою хворою дитиною. Слід зазначити, що ст. 35 Закону № 2240, якою визначені підстави для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, пов’язує настання страхового випадку саме з хворобою матері, а не з пологами (вагітність та пологи все ж таки не є хворобою).
Можливість видачі ЛН у випадку необхід­ності догляду за другою хворою дитиною дає змогу врегулювати, ряд ситуацій. Наприклад, раніше матері, яка має двох дітей віком один рік і чотири роки, в разі її хвороби видавався один ЛН для догляду за здоровою дитиною ві­ком до трьох років. За необхідності стаціонарного лікування старшої дитини ЛН не видавався. Відповідно до нової редакції п. 3.13 Інструкції в такій ситуації ЛН для догляду за чотирирічною дитиною, яка потребує стаціонарного лікування, може бути виданий іншому працюючому родичу (бабусі, діду).
Підставою для видачі ЛН у такому випадку є довідка з поліклініки чи стаціонару, що засвідчує захворювання матері.
Нова редакція п. 6.11 Інструкції призвела до виникнення протиріччя в чинному законодавстві. Цим пунктом передбачено видачу ЛН особам, які взяли дитину під опіку з пологового будинку, на період з дня встановлення опіки до дня закінчення післяпологової відпустки тривалістю 56 календарних днів, що відраховується з дня народження дитини, зазначеного у свідоцтві про народження та рішенні суду про її усиновлення.
Ні ст. 182, 1861 КЗпП, ні ст. 17 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) не передбачено право опікунів на післяпологову відпустку, яка надається на підставі виданого в установленому порядку ЛН.
Частиною другою ст. 38 Закону № 2240 також не передбачено надання допомоги по вагітності та пологах опікунам. Така допомога виплачується жінкам, які народили дитину, а також застрахованим особам, що усиновили дитину протягом двох місяців з дня її народження, зазначеного у свідоцтві про народження, за період з дня усиновлення і до закінчення 56 календарних днів (70 календарних днів у разі одночасного усиновлення двох і більше дітей, 90 календарних днів — для жінок, віднесених до 1–4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи). Підставою для виплати допомоги по вагітності та пологах усиновителям, крім ЛН, є рішення суду про усиновлення.
Водночас згідно зі ст. 181 КЗпП і 18, 20 Закону № 504 опікуни, які оформили опікунство над новонародженою дитиною, мають можливість до прийняття рішення суду про усиновлення цієї дитини оформити відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

       

© 2016 Заработная плата