Працівникам, які направлені в службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку (ст. 121 КЗпП). Це означає, що відрядженому працівнику слід нараховувати зарплату на тих же умовах, ніби він перебуває на своєму робочому місці за місцем розташування свого підприємства, адже час відрядження — це робочий час працівника. Нараховану за цей час зарплату слід порівняти із середньою зарплатою, визначеною відповідно до умов Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 (далі — Порядок № 100). Якщо середня зарплата виявиться вищою за нараховану, працівнику слід доплатити різницю. За умовами Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна зарплата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали менше двох календарних місяців, середня зарплата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Оскільки працівник працює менше двох календарних місяців, то для порівняння середню зарплату слід розраховувати для кожного випадку відрядження окремо (за період з 13.03 по 02.04; з 13.03 по 09.04; з 13.03 по 18.04). Тобто матимемо три середні зарплати для порівняння. Лише починаючи з червня середня зарплата обчислюватиметься за останні два календарних місяці роботи (квітень – травень), що передуватимуть часу відрядження. І якщо працівник три чи чотири рази поїде у відрядження в червні, то для порівняння слід буде брати одну середню зарплату, обчислену за квітень – травень.