Згідно зі ст. 19 Закону про відпустки одинокій матері щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів, визначених ст. 73 КЗпП. За наявності кількох підстав для надання такої відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. Визначення поняття «одинока мати» можна знайти у двох документах: Законі про відпустки та постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 (далі — Постанова № 9). Вони не ідентичні: так, п. 5 частини 13 ст. 10 Закону про відпустки визначає одиноку матір просто як жінку, що виховує дитину без батька. У той же час за п. 9 Постанови № 9 одинокою матір’ю вважається жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька, або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує й утримує дитину без батька. На жаль, роз’яснення, хто належить до категорії «інша жінка, яка виховує й утримує дитину без батька», у нормативних актах відсутнє. Більшість бухгалтерських видань та експертів вважають такою розлучену жінку, яка сама виховує дитину. Але чинне законодавство не містить такого уточнення, так само як і переліку документів, які слід подати працівниці (в т. ч. одинокій матері) чи працівнику для отримання соціальної відпустки. Міністерство праці та соціальної політики України спробувало внести ясність у це питання свого часу і в листі від 14.04.2008 р. № 235/0/15-08/13 детально роз’яснило умови та порядок надання додаткової соціальної відпустки, зокрема й одинокій матері, та визначило перелік документів, які необхідно подати для отримання такої відпустки. Але через деякий час Мін’юст скасував цей лист, вказавши, що він містить нові правові норми, натомість нових роз’яснень офіційні органи так і не надали. На нашу думку, зважаючи на визначення поняття «одинока мати», для підтвердження цього статусу та отримання права на додаткову соціальну відпустку працівниця — одинока мати має подати на підприємство такі документи: копію свідоцтва про народження дитини, в якому відсутній запис про батька дитини або такий запис зроблено за вказівкою матері, довідку органу РАГСу про підстави внесення до Книги записів народжень відомостей про батька дитини, довідку органу РАГСу про те, що вона не укладала шлюб. Якщо одинока мати є вдовою, вона має надати копію свідоцтва про народження дитини та копії свідоцтва про укладення шлюбу й свідоцтва про смерть чоловіка. Розлучена жінка так само має подати копію свідоцтва про народження дитини та копії свідоцтв про укладення шлюбу та його розірвання. Але найбільш проблемним є питання, яким документом такій жінці підтвердити, що вона виховує й утримує дитину сама. Причому такий документ має бути офіційно складений, оформлений в установленому порядку та достовірно підтверджувати відсутність участі батька у вихованні дитини. Органами, уповноваженими державою робити висновки щодо неучасті батька у вихованні дитини, є лише суд, органи опіки та піклування. Зважаючи на це, офіційними документами, які підтверджують відсутність участі батька у вихованні дитини, є рішення суду про позбавлення батька дитини батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук батька за справою про стягнення аліментів; рішення суду про визнання фізичної особи (батька дитини) безвісно відсутньою (або ухвала суду про відкриття провадження у справі про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (померлою); довідка про перебування батька у місцях позбавлення волі; довідка органу опіки та піклування про підтвердження факту виховання дитини лише матір’ю (без участі батька дитини). Якщо в розлученої жінки є один з таких документів, вона має надати його роботодавцю. Будь-які інші документи, як-то довідка зі школи (дитсадка) про те, що батько не спілкується з дитиною (не забирає її додому, не ходить на батьківські збори), довідка з ЖЕКу про склад сім’ї без батька, акт, складений сусідами, що вони ніколи не бачили батька дитини, не можуть достовірно підтвердити, що він не бере участі в житті дитини. Але якщо ці документи влаштовують роботодавця, то жінка може їх надати. І оскільки це питання на законодавчому рівні не визначено, найкраще прописати його в колективному договорі: зокрема, встановити орієнтовний перелік документів, на підставі яких працівникам надаватимуться додаткові соціальні відпустки.