На сьогодні для небюджетних підприємств, по суті, не існує нормативних документів, що регулюють питання організації відряджень працівників, які перебувають з ним у трудових відносинах. Тобто порядок виконання всіх дій, пов’язаних з відрядженням (процедура направлення, перелік витрат, що компенсуються працівнику, можливі обмеження сум витрат на проїзд та проживання тощо), визначається внутрішніми документами підприємства (окремими наказами або положенням про відрядження). Як правило, під час розробки таких документів як шаблон підприємство використовує положення Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59 (далі — Інструкція № 59). Згідно з п. 1 розділу І Інструкції № 59 відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядження керівника на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Якщо філії, інші підрозділи підприємства розташовані в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (п. 2 розділу І Інструкції № 59). Аналогічні формулювання підприємства зазвичай використовують і у своїх внутрішніх документах. Якщо в трудовому договорі між працівником та головним підприємством, розташованим у м. Києві, зазначено, що місцем виконання трудових обов’язків працівника є філія у м. Суми, це і вважатиметься місцем його постійної роботи. З моменту набрання чинності трудовим договором будь-які службові поїздки працівника до іншого населеного пункту, включаючи населений пункт, в якому розташований головний офіс (м. Київ), вважаються відрядженням. У випадку, наведеному в запитанні, в наказі про відрядження слід вказати мету поїздки — проходження стажування, що підтверджуватиме зв’язок такої поїздки з господарською діяльністю підприємства.