ОБЛІК ТА ПОДАТКИ

Повернення орендованого автомобіля та витрати на ремонт

Запитання: 
Підприємство протягом трьох років орендувало автомобіль у одного зі своїх працівників. За договором оренди витрати на техобслуговування та ремонт автомобіля покладалися на орендатора (підприємство). Нещодавно підприємство оплатило вартість чергового ремонту, а працівник вирішив розірвати договір оренди. Чи виникає в орендодавця-працівника оподатковуваний дохід під час повернення йому автомобіля?
Відповідь: 
Питання оподаткування витрат, здійснених орендарем на техобслуговування та ремонт орендованого майна (у наведеному випадку — автомобіля), не нове, але прямої відповіді на нього немає ні в ПКУ, ні в роз’ясненнях податківців. На думку автора, в ситуації, що розглядається, оподатковуваний дохід у орендодавця-працівника не має виникати. У запитанні вказано, що за договором оренди витрати на техобслуговування та ремонт автомобіля покладалися на орендатора (підприємство), що, у свою чергу, відповідає вимогам ЦКУ. Так, згідно з частиною першою ст. 801 ЦКУ наймач (орендар) зобов’язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Витрати, пов’язані з використанням транспортного засобу, в т. ч. зі сплатою податків та інших платежів, несе орендар (частина друга ст. 801 ЦКУ). Поточний ремонт речі, переданої в найм (оренду), провадиться орендарем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша ст. 776 ЦКУ). Отже, і згідно з договором, і згідно з нормами ЦКУ обов’язок здійснення витрат на техобслуговування та ремонт автомобіля в період оренди покладається на орендаря. Якщо він вчасно не пройде техобслуговування або не виконає необхідний ремонт автомобіля, це призведе до того, що він не зможе ним користуватися. Тому, по суті, орендар ці витрати здійснює для себе. Це дає підстави вважати, що в разі повернення автомобіля з оренди в орендодавця не може виникати доходу у вигляді суми витрат на ремонт автомобіля, виконаний у період, коли він ним не користувався, оскільки і за законом, і за договором він не зобов’язаний був нести ці витрати. Можливо, за договором оренди орендарю дозволялося виконувати роботи з поліпшення деяких характеристик автомобіля, вартість яких (за наявності підтвердних документів) орендодавець потім повинен відшкодувати орендарю під час повернення автомобіля. Це логічно й зрозуміло, оскільки в результаті поліпшення зростає вартість автомобіля, і в майбутньому він може принести своєму власнику економічну вигоду, тому він і повинен оплатити такі інвестиції в автомобіль. Але якщо орендодавець за якихось причин відмовиться компенсувати вартість робіт з поліпшення, суму витрачених на це коштів можна розглядати як дохід у вигляді безоплатно отриманих товарів/послуг (додаткове благо, пп. «е» пп. 164.2.17 ПКУ) і, відповідно, оподатковувати із застосуванням «натурального» коефіцієнта.

Укладення договору оренди нежитлового приміщення з фізособою

Запитання: 
Підприємство планує орендувати нежитлове приміщення у фізичної особи (не підприємця). Як правильно укласти договір оренди? Куди сплачувати ПДФО та ВЗ з орендної плати: за місцем реєстрації підприємства чи фізособи (вони перебувають у різних містах України)?
Відповідь: 
Основним законодавчим актом, що регулює відносини в разі оренди майна, є Цивільний кодекс України (далі — ЦКУ). Фізична особа — власник майна має право передавати його в користування іншим особам, у т. ч. юридичним особам. Але під час укладення договору оренди необхідно врахувати низку умов, що дасть змогу в майбутньому уникнути неприємностей. Насамперед слід перевірити наявність у фізичної особи документів, що підтверджують її право власності на майно, яке передається в оренду. Другий крок — укладення договору оренди. ЦКУ встановлено декілька вимог щодо укладення договору оренди приміщення: договір оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі (частина перша ст. 793 ЦКУ). Це означає, що в разі недотримання сторонами письмової форми такий договір може бути визнано недійсним; договір оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки й більше підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга ст. 793 ЦКУ); право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору оренди будівлі або її окремої частини, укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації (ст. 794 ЦКУ). Вона здійснюється нотаріусом одночасно з нотаріальним посвідченням договору. Зокрема, нотаріус повинен видати сторонам договору екземпляр витягу з державного реєстру, де має бути зазначено: номер запису та дату державної реєстрації, відомості про сторони договору, опис майна (достатній для його ідентифікації), строк договору, відомості про нотаріальне посвідчення договору та про реєстратора (нотаріуса). Під час укладення договору оренди слід керуватися нормами ст. 759–764 ЦКУ та звернути увагу на такі умови договору: предмет договору, мета й умови використання об’єкта оренди, строк оренди, розмір орендної плати, порядок передачі об’єкта в оренду й повернення назад, права та обов’язки сторін договору, страхування об’єкта оренди, проведення ремонтів, відповідальність сторін. Відповідно до пп. 164.2.5 ПКУ дохід від надання майна в оренду є оподатковуваним, тому під час нарахування та виплати орендної плати на користь фізичної особи підприємство-орендар виступає податковим агентом і повинно утримувати ПДФО із суми такого доходу та за його рахунок (пп. 168.1.1 ПКУ). Аналогічний обов’язок покладено на підприємство і щодо утримання ВЗ (п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ). Сплачувати до бюджету ПДФО та ВЗ, утримані з орендної плати, підприємство повинно одночасно з перерахуванням/виплатою доходу (орендної плати) на користь фізичної особи за своїм місцезнаходженням (пп. 168.4.4 ПКУ).

Нарахування ЄСВ на премію звільненому працівнику

Запитання: 
Працівник звільнився 20.10.2016 р., а за результатами роботи за цей місяць йому 31.10.2016 р. було нараховано премію в розмірі менше мінімальної заробітної плати (пропорційно відпрацьованому часу). Чи нараховується ЄСВ на таку премію?
Відповідь: 
Відповідно до частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ роботодавці нараховують ЄСВ на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в т. ч. у натуральній формі, та суму винагороди за виконання робіт (надання послуг) з а договорами ЦПХ. При цьому ЄСВ також нараховується на суму заробітної плати (доходу) осіб, яким таку зарплату (дохід) за відпрацьований час нараховано вже після звільнення з роботи (абзац другий частини другої ст. 7 Закону про ЄСВ). Тобто підприємство має нарахувати ЄСВ на суму премії звільненому працівнику. Абзацом другим частини п’ятої ст. 7 Закону про ЄСВ встановлено, що якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, та ставки ЄСВ. І хоча працівнику було нараховано премію в розмірі менше мінімальної заробітної плати, база нарахування ЄСВ визначається не окремо з неї, а із загальної суми нарахованого за місяць доходу. Тобто суму премії слід включити до всієї суми доходу працівника за жовтень 2016 р. (йому належить зарплата за 20 днів, можливо компенсація за невикористані дні щорічної відпустки) та порівняти її з розміром мінімальної заробітної плати. Якщо загальна сума доходу менше мінімальної зарплати, ЄСВ нараховується відповідно до абзацу другого частини п’ятої ст. 7 Закону про ЄСВ, а якщо більше — ЄСВ нараховується виходячи із фактичної бази оподаткування в межах її максимальної величини.

Поворотна фінансова допомога від фізособи у ф. № 1ДФ

Запитання: 
Чи відображати у ф. № 1ДФ суму поворотної фінансової допомоги, яка була надана фізособою підприємству та повертається підприємством назад?
Відповідь: 
Відповідно до пп. 14.1.257 ПКУ поворотна фінансова допомога — це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення. Саме ця ознака поворотної фінансової допомоги (що вона є обов’язковою до повернення) дає можливість фізичній особі — надавачу допомоги не включати її до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу при поверненні від особи, що нею користувалася, або при отриманні від інших осіб (пп. 165.1.31 ПКУ). Однак Порядком заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. № 4, передбачено, що основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, та основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку, повинні відображатися у розрахунку за ф. № 1ДФ з ознакою доходу «153». Отже, у випадку, описаному в запитанні, в разі отримання фінансової допомоги від фізичної особи підприємство у ф. № 1ДФ нічого не показує, а під час повернення надавачу основної суми поворотної фінансової допомоги підприємство має відображати її у ф. № 1ДФ. Якщо за умовами договору юридична особа повертає фізичній особі фінансову допомогу частинами у встановлені терміни, то в розрахунку за ф. № 1ДФ, що подається за результатами кварталу, в якому відбулося повернення, відображається саме сума такої частини повернутої допомоги. Як правильно це відобразити? У графах 3а «Сума нарахованого доходу» та 3 «Сума виплаченого доходу» вказується виплачена сума за договором поворотної фінансової допомоги, а у графах 4а «Сума нарахованого податку» та 4 «Сума перерахованого податку» проставляються нулі. Ознака доходу «153» вказує, що дохід не оподатковується.

Сплата ЄСВ у разі виплати авансу в натуральній формі

Запитання: 
Підприємство займається продажем взуття з Італії і одноразово дозволило своїм працівникам придбати собі цей товар у рахунок авансу. Чи потрібно в такому разі нараховувати та сплачувати ЄСВ?
Відповідь: 
Так, у цьому випадку потрібно нарахувати та сплатити ЄСВ. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону про ЄСВ роботодавці, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, є платниками ЄСВ. Вони повинні нараховувати ЄСВ на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в т. ч. у натуральній формі, та на суму винагороди фізособам за виконання робіт/надання послуг за договорами ЦПХ (п. 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ). Під час кожної виплати заробітної плати (доходу), на суми якої нарахований ЄСВ, одночасно з видачею коштів роботодавці зобов’язані сплатити і відповідні нараховані суми ЄСВ (абзац другий частини восьмої ст. 9 Закону про ЄСВ). Частиною першою ст. 115 КЗпП та частиною першою ст. 24 Закону про оплату праці визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно, в робочі дні, в строки, встановлені трудовим/колективним договором або іншим нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць. Зарплату за першу половину місяця часто називають авансом, оскільки вона виплачується до закінчення календарного місяця, за який працівнику підприємство повинно нарахувати та виплатити заробітну плату. Але по суті аванс — це частина місячної заробітної плати, отже, під час його виплати також слід нарахувати та сплатити до бюджету ЄСВ. У випадку, наведеному в запитанні, підприємство не виплачує аванс взуттям, а продає його в рахунок нарахованої зарплати (безготівковий розрахунок), і тому на нарахування ЄСВ і ПДФО це не впливає. Хотілося б звернути увагу на такий момент. Розмір авансу (зарплати за першу половину місяця) визначається трудовим/колективним договором або іншим внутрішнім нормативним документом підприємства, але він не може бути менше оплати за фактично відпрацьований час, виходячи з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника (частина третя ст. 115 КЗпП, частина третя ст. 24 Закону про оплату праці). Це означає, що виплачуючи працівникам аванс у натуральній формі, бухгалтерія все одно повинна для кожного з них розрахувати суму авансу, виходячи з оплати за фактично відпрацьований час, та порівняти її з вартістю товару, який купує працівник. Якщо вартість товару виявиться меншою, ніж розрахована за відпрацьований час сума авансу, бухгалтерія має провести відповідні донарахування сум зарплати, ЄСВ, ПДФО та ВЗ.

Чи відображати у ф. № 1ДФ дату звільнення декретниці, якщо не було нарахування доходу

Запитання: 
Працівниця звільнилася, перебуваючи у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Чи потрібно відображати дату її звільнення у ф. № 1ДФ, якщо дохід у звітному кварталі не нараховувався?
Відповідь: 
Згідно з п. 3.7 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. № 4 (далі — Порядок № 4) графа 7 заповнюється тільки на тих фізичних осіб, які були звільнені у звітному періоді за місцем роботи, на якому вони отримували дохід у вигляді заробітної плати, або звільнені до початку звітного періоду, але отримували доходи у звітному періоді. На нашу думку, ця норма Порядку № 4 недостатньо конкретизована. Зокрема, не зрозуміло, про яке отримання доходу у вигляді зарплати йдеться — отримання зарплати у звітному періоді чи взагалі її отримання за цим місцем роботи, в т. ч. у попередніх звітних періодах? Підпунктом «б» п. 176.2 ПКУ встановлено, що розрахунок за ф. № 1ДФ подається лише в разі нарахування сум доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. При цьому не має значення, виплачується чи не виплачується дохід платнику податку протягом звітного періоду (п. 2.2 Порядку № 4). Тобто основна умова для подання розрахунку за ф. № 1ДФ — нарахування фізичній особі доходу протягом звітного періоду. Зважаючи на це, якщо у звітному періоді працівниці не нараховувався і не виплачувався дохід, то заповнювати на неї рядок без сумових показників, але з датою звільнення в графі 7 розділу І ф. № 1ДФ не потрібно. Однак якщо були здійснені якісь нарахування, наприклад, нарахована/виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, у такому разі слід відобразити їх та дату звільнення цієї працівниці в розрахунку за ф. № 1ДФ.

Як оформити витрати на приїзд представника постачальника в Україну

Запитання: 
Договором купівлі-продажу імпортного устаткування передбачено, що його монтаж на території України має виконати представник продавця, при цьому обов’язок оплатити його проїзд (переліт) та проживання покладається на покупця. Підприємство за безготівковим розрахунком оплатило вартість авіаквитків в обидва боки та проживання такого представника в готелі м. Києва протягом трьох днів. Як бути з понесеними витратами: вважати їх персоніфікованим доходом нерезидента чи включити до складу витрат?
Відповідь: 
Доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням окремих особливостей, визначених для цієї категорії платників розділом ІV ПКУ (пп. 170.10.1 ПКУ). Тобто якщо нерезидент отримує в Україні дохід у вигляді заробітної плати чи інших прирівняних до неї платежів, він оподатковується за правилами та ставкою, передбаченими для оподаткування зарплати. Якщо ж доходи мають іншу ознаку, відповідно слід застосовувати ставку, встановлену ПКУ для таких доходів. У наведеному випадку, якщо розглядати вартість авіаквитків та проживання в готелі як дохід представника постачальника, це буде дохід у вигляді додаткового блага. І оскільки він надається в негрошовій формі, сума податку обчислюється за правилами п. 164.5 ПКУ з урахуванням «натурального» коефіцієнта. Навіть якщо договір не міститиме інформації про прізвище, ім’я та громадянство представника постачальника, який виконуватиме монтаж устаткування, це не означає, що фахівці податкової служби і без ідентифікації особи, яка безоплатно отримала послуги, не донарахують податок і штрафні санкції. Відповідно до п. 8 П(С)БО 7 «Основні засоби» до первісної вартості об’єкта основних засобів можна включати, зокрема, витрати на їх установку, монтаж, налагодження та інші послуги, пов’язані з доведенням такого об’єкта до стану, придатного для використання. Отже, можна буде включити витрати на приїзд представника постачальника в Україну до первісної вартості устаткування. Уникнути справляння податків, на нашу думку, можна, включивши ці витрати в ціну договору купівлі-продажу устаткування і перерахувавши їх постачальнику.

Оподаткування послуг, наданих за договором ЦПХ з нерезидентом

Запитання: 
Як оподатковується ПДФО та ЄСВ дохід фізичної особи — нерезидента, одержаний у вигляді винагороди за договором ЦПХ?
Відповідь: 
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов договору ЦПХ (пп. 164.2.2 ПКУ). Згідно з пп. 170.10.1 ПКУ доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів. Ставка ПДФО становить 18 % бази оподаткування щодо доходів, нарахованих у т. ч., але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за договорами ЦПХ. Отже, доходи, одержані нерезидентами у вигляді винагород та інших виплат, які виплачуються за договорами ЦПХ, оподатковуються за ставкою 18 %. Базою оподаткування є нарахована сума такої винагороди. Платниками ЄСВ є роботодавці, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору чи за договорами ЦПХ, крім договорів ЦПХ, укладених з фізичною особою — підприємцем, якщо надавані послуги або виконувані роботи відповідають видам діяльності згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (абзац другий частини першої ст. 4 Закону про ЄСВ). Базою нарахування ЄСВ для підприємств є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т. ч. у натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за надання послуг за договорами ЦПХ (п. 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ). Таким чином, при виплаті підприємством винагороди за договором ЦПХ нерезиденту ЄСВ сплачується на загальних підставах.

Нарахування ЄСВ на суму орендної плати

Запитання: 
Чи слід нараховувати ЄСВ на суму орендної плати за житло, що виплачується підприємством фізичній особі — орендодавцю?
Відповідь: 
Базою нарахування ЄСВ для підприємств, що використовують працю фізичної особи на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з приватним підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців), є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші компенсаційні та заохочувальні виплати, у т. ч. у натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичній особі за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ). За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша ст. 759 ЦКУ). Відносини, які виникають при укладенні договору найму (оренди), не мають ознак правовідносин, що регулюють виконання робіт або послуг. Отже, на суму орендної плати ЄСВ нараховувати не потрібно.

Оподаткування фірмового одягу

Запитання: 
Підприємство сфери послуг забезпечує працівників корпоративним (фірмовим) одягом. Його не можна назвати форменим, та й працівники не виконують робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці. Чи оподатковується вартість такого одягу ПДФО?
Відповідь: 
У Положенні про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженому наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24.03.2008 р. № 53, визначено обов’язок роботодавця забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору. Забезпечення спеціальним одягом має безпосередній стосунок до цього обов’язку. Підпунктом 165.1.9 ПКУ передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника в цілях оподаткування ПДФО не включаються доходи у вигляді вартості спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України «Про охорону праці», спеціального (форменого) одягу та взуття, що надаються роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах. Тобто вартість спеціального та форменого одягу не оподатковується, якщо він надається на умовах тимчасового користування, а його використання зумовлене виконанням трудових функцій. Тому і в колективному договорі слід обов’язково вказати, чи видається одяг працівнику в тимчасове користування, тобто залишається у власності роботодавця, чи видається без повернення, а саме передається у власність працівнику. Якщо обрано перший варіант, то додаткове благо виникне лише тоді, коли одяг видали, а працівник на момент звільнення його не повернув. У такому разі порушуються умови для винятку, передбаченого пп. «а» пп. 164.2.17 ПКУ. Ним встановлено, що до оподаткування включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, зокрема, у вигляді вартості використання «інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах». У такому разі спецодяг автоматично перетворюється на дохід у негрошовій формі, а отже, вступає в дію пп. 164.5. ПКУ, який зобов’язує визначати оподатковуваний дохід з урахуванням «натурального» коефіцієнта і оподатковувати його за ставкою 18 % та ВЗ за ставкою 1,5 %. З цих же причин додаткове благо виникає і в тому разі, коли одяг передається у власність працівника за приписом колективного договору. Більше того, за таких умов вартість безкоштовно наданого одягу входить до фонду додаткової заробітної плати, і, як наслідок, виникає ще й база для нарахування ЄСВ. І хоча в пп. 2.2.11 Інструкції зі статистики зарплати йдеться лише про формений одяг та обмундирування, вважаємо, що цю норму можна застосовувати й у разі безкоштовного надання працівникам спецодягу. Викладене вище підтверджує й лист ДПСУ від 27.02.2012 р. № 3000/6/17-1115. Існує ризик, що податківці можуть визнати додатковим благом надання спецодягу понад установлені норми. Тож для уникнення розбіжностей з питань оподаткування не буде зайвим на підприємстві затвердити власне положення, в якому варто обґрунтувати забезпечення працівників понад норми, визначити перелік професій, які безплатно забезпечуються спецодягом, та умови такого забезпечення, строки використання відповідно до експлуатаційних властивостей тощо. Корпоративний (фірмовий) одяг випав з поля зору законодавця і не вказаний серед доходів, звільнених від оподаткування. Тому перше, що спадає на думку: вартість корпоративного (фірмового) одягу є об’єктом оподаткування ПДФО. Але це не так. Пояснимо. (Не)оподаткування корпоративного (фірмового) одягу не слід розглядати з позицій (не)оподаткування спеціального чи форменного одягу. Його видачу потрібно розглядати з позицій згаданого вище пп. «а» пп. 164.2.17 ПКУ. До оподаткування включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, зокрема, у вигляді вартості використання «інших об’єктів матеріального <…> майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, <…> крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору…». Тобто якщо корпоративний (фірмовий) одяг видається працівникам за умовами трудового чи колективного договору для виконання ними трудових функцій з вимогою про повернення в разі звільнення (що слід зафіксувати в колективному (трудовому) договорі), то вартість такого одягу не є об’єктом оподаткування ПДФО. Наприклад, швабра для миття підлоги не є доходом прибиральниці, то чому корпоративний (фірмовий) одяг працівників має оподатковуватися?
Збір матеріалів

       

© 2016 Заработная плата