У Положенні про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженому наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24.03.2008 р. № 53, визначено обов’язок роботодавця забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору. Забезпечення спеціальним одягом має безпосередній стосунок до цього обов’язку. Підпунктом 165.1.9 ПКУ передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника в цілях оподаткування ПДФО не включаються доходи у вигляді вартості спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України «Про охорону праці», спеціального (форменого) одягу та взуття, що надаються роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах. Тобто вартість спеціального та форменого одягу не оподатковується, якщо він надається на умовах тимчасового користування, а його використання зумовлене виконанням трудових функцій. Тому і в колективному договорі слід обов’язково вказати, чи видається одяг працівнику в тимчасове користування, тобто залишається у власності роботодавця, чи видається без повернення, а саме передається у власність працівнику. Якщо обрано перший варіант, то додаткове благо виникне лише тоді, коли одяг видали, а працівник на момент звільнення його не повернув. У такому разі порушуються умови для винятку, передбаченого пп. «а» пп. 164.2.17 ПКУ. Ним встановлено, що до оподаткування включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, зокрема, у вигляді вартості використання «інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах». У такому разі спецодяг автоматично перетворюється на дохід у негрошовій формі, а отже, вступає в дію пп. 164.5. ПКУ, який зобов’язує визначати оподатковуваний дохід з урахуванням «натурального» коефіцієнта і оподатковувати його за ставкою 18 % та ВЗ за ставкою 1,5 %. З цих же причин додаткове благо виникає і в тому разі, коли одяг передається у власність працівника за приписом колективного договору. Більше того, за таких умов вартість безкоштовно наданого одягу входить до фонду додаткової заробітної плати, і, як наслідок, виникає ще й база для нарахування ЄСВ. І хоча в пп. 2.2.11 Інструкції зі статистики зарплати йдеться лише про формений одяг та обмундирування, вважаємо, що цю норму можна застосовувати й у разі безкоштовного надання працівникам спецодягу. Викладене вище підтверджує й лист ДПСУ від 27.02.2012 р. № 3000/6/17-1115. Існує ризик, що податківці можуть визнати додатковим благом надання спецодягу понад установлені норми. Тож для уникнення розбіжностей з питань оподаткування не буде зайвим на підприємстві затвердити власне положення, в якому варто обґрунтувати забезпечення працівників понад норми, визначити перелік професій, які безплатно забезпечуються спецодягом, та умови такого забезпечення, строки використання відповідно до експлуатаційних властивостей тощо. Корпоративний (фірмовий) одяг випав з поля зору законодавця і не вказаний серед доходів, звільнених від оподаткування. Тому перше, що спадає на думку: вартість корпоративного (фірмового) одягу є об’єктом оподаткування ПДФО. Але це не так. Пояснимо. (Не)оподаткування корпоративного (фірмового) одягу не слід розглядати з позицій (не)оподаткування спеціального чи форменного одягу. Його видачу потрібно розглядати з позицій згаданого вище пп. «а» пп. 164.2.17 ПКУ. До оподаткування включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, зокрема, у вигляді вартості використання «інших об’єктів матеріального <…> майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, <…> крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору…». Тобто якщо корпоративний (фірмовий) одяг видається працівникам за умовами трудового чи колективного договору для виконання ними трудових функцій з вимогою про повернення в разі звільнення (що слід зафіксувати в колективному (трудовому) договорі), то вартість такого одягу не є об’єктом оподаткування ПДФО. Наприклад, швабра для миття підлоги не є доходом прибиральниці, то чому корпоративний (фірмовий) одяг працівників має оподатковуватися?