ОБЛІК ТА ПОДАТКИ

Доплата до МЗП та ЄСВ працівникам-сумісникам

Запитання: 
На підприємстві працюють внутрішні та зовнішні сумісники. Кому з них і яким чином доплачувати до рівня мінімальної заробітної плати (МЗП) та нараховувати ЄСВ з МЗП?
Відповідь: 
Поняття «доплата до МЗП» та «сплата ЄСВ з МЗП» часто плутають. Насправді вони різні, хоча як за одним, так і за іншим йде порівняння з МЗП. Так, якщо місячна заробітна плата працівника за повністю відпрацьований робочий час є меншою за МЗП, йому нараховують та виплачують доплату до МЗП. У свою чергу якщо база нарахування ЄСВ є меншою за розмір МЗП, єдиний внесок нараховують і сплачують до бюджету з «мінімалки». Для працівників-сумісників (як зовнішніх, так і внутрішніх) доплата до МЗП та сплата ЄСВ з МЗП має свої особливості. Так, для таких працівників необхідність у нарахуванні доплати до МЗП потрібно визначати окремо за основним місцем роботи та окремо — за сумісництвом. Якщо в працівника-сумісника заробітна плата за повністю виконану місячну норму робочого часу є меншою за розмір МЗП, йому нараховують доплату до рівня МЗП. При цьому, враховуючи, що за сумісництвом працівник, зазвичай, працює на умовах неповного робочого часу, рівень МЗП потрібно визначати пропорційно до відпрацьованого часу. За зовнішнього сумісництва ЄСВ нараховується виходячи із фактичного розміру доходу працівника-сумісника, без порівняння його з рівнем МЗП. А якщо працівник працює внутрішнім сумісником, то з МЗП порівнюється його сумарний заробіток — за основним місцем роботи та за сумісництвом. Наприклад, працівник — зовнішній сумісник працює на «0,5 окладу». Посадовий оклад становить 2500,00 грн. У вересні 2017 р. він відпрацював 84,00 год., норма робочого часу — 168,00 год. За відпрацьований час йому буде нараховано: (2500,00 грн ÷ 168 год.) × 84 год. = = 1250,00 грн. Доплата до рівня МЗП становить: ((3200,00 грн – 2500,00 грн) ÷ 168 год.) × × 84 год. = 350,00 грн. Усього буде нараховано за вересень 2017 р.: 1250,00 грн + 350,00 грн = 1600,00 грн. ЄСВ нараховуємо з фактичної зарплати: 1250,00 грн × 22 % = 275,00 грн. Припустимо, що працівник на одному підприємстві працює сторожем (основне місце роботи) за основним місцем роботи з окладом 2500,00 грн та за сумісництвом двірником (внутрішнє сумісництво) на умовах неповного робочого часу (через день) з окладом 2000,00 грн. У вересні 2017 р. за сумісництвом він відпрацював 13 роб. дн. (норма — 21 роб. дн.).Зарплата працівника за окладами у вересні 2017 р. становить: за основним місцем роботи — 500,00 грн; за місцем роботи за сумісництвом — 000,00 грн ÷ 21 роб. дн.) × 13 роб. дн. = 1238,10 грн; разом — 2500,00 грн + 1238,10 грн = 3738,10 грн. І хоча загальна сума зарплати перевищує ЗП, за кожним місцем роботи необхідно ровести доплату до рівня «мінімалки»: • • за основним місцем роботи — 3200,00 грн – 2500,00 грн = 700,00 грн; • • за місцем роботи за сумісництвом — ((3200,00 грн – 2000,00 грн) ÷ 21 роб. дн.) × × 13 роб. дн. = 742,86 грн. Загальна сума зарплати за вересень 2017 р.: 2500,00 грн + 700,00 грн + + 1238,10 грн + 742,86 грн = 5180,96 грн, з якої й сплачується ЄСВ у сумі 1139,81 грн (5180,96 грн × 22 %). Нагадаємо, що в таблиці 6 внутрішні сумісники вказуються одним рядком.

Хто повинен складати форму № 1-ПВ

Запитання: 
Хто повинен складати статистичні звіти за формами № 1-ПВ (місячна) і (квартальна) — відділ кадрів чи бухгалтерія? Які нормативні документи регламентують це питання?
Відповідь: 
Порядок складання та подання зазначених звітів схожий, тому для зручності розглянемо це питання стосовно однієї форми — № 1-ПВ (місячна). Звернемось до Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1-ПВ (місячна) «Звіт з праці», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 26.10.2009 р. № 403 (далі — Інструкція № 403). Згідно з п. 1.4 цієї Інструкції підставою для складання звіту за ф. № 1-ПВ (місячна) є такі первинні облікові документи, як ф. № П-1 «Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу», ф. № П-2 «Особиста картка працівника», ф. № П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки», ф. № П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)», ф. № П-5 «Табель обліку використання робочого часу», ф. № П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника», ф. № П-7 «Розрахунково-платіжна відомість зведена», інші документи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, передбачені чинним законодавством. Також у розділах ІІ і ІІІ Інструкції № 403 детально роз’яснено, як слід визначати всі показники цього звіту. Із зазначеного вище зрозуміло, що одну частину первинних документів, які є підставою для складання ф. № 1-ПВ (місячна), оформляє (веде) бухгалтерія підприємства, а іншу частину — кадрова служба. Тобто цю форму повинні складати обидва підрозділи, залежно від того, інформацією щодо яких показників вони володіють. Так, бухгалтерія заповнює показники щодо фонду оплати праці та його складових, розподілу за розміром заробітної плати, заборгованості перед працівниками із виплати заробітної плати тощо, а кадрова служба — показники чисельності працівників, руху кадрів та використання робочого часу. Інструкцією № 403 не встановлено розподілу обов’язків щодо складання ф. № 1-ПВ (місячна) між бухгалтерією та кадровою службою: це питання має регулюватись внутрішніми розпорядчими документами підприємства, такими як положення про структурний підрозділ підприємства (зокрема, про бухгалтерію та відділ кадрів), а також посадовими інструкціями працівників цих підрозділів.

Ознака доходу у ф. № 1ДФ у разі отримання ПСП за двома підставами

Запитання: 
Працівниця має трьох дітей віком до 18 років, одна з яких є інвалідом, і користується ПСП на дітей. Як у цьому випадку правильно проставити ознаку ПСП у графі 8 «Ознака податкової соціальної пільги» ф. № 1ДФ?
Відповідь: 
Питання надання ПСП працівни- кам, які мають двох і більше дітей, з яких одна є інвалідом, можна назвати проблемним, оскільки контролюючі органи неодноразово надавали відповіді та роз’яснення з цього приводу (зокрема, в Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі (ЗІР), листі ДПА України від 25.02.2011 р. № 4062/6/17-0215), але згодом вони бути скасовані або відкликані, натомість іншого варіанта вирішення проблеми запропоновано не було. Суть проблеми полягає в тому, що насправді незрозумілою є точна кількість пільг, які згідно з ПКУ належать працівникам, що мають двох та більше неповнолітніх дітей, одна з яких є інвалідом. Існують різні точки зору податківців: наприклад, одну з них можна знайти на с. 88 цього номера журналу, а іншу — у прикладі 3 роз’яснення ГУ ДФС у Черкаській області, розміщеного на сайті управління за посиланням http://ck.sfs.gov. ua/media-ark/news-ark/282603.html. На нашу думку, в цьому випадку працівниця має право на ПСП за двома підставами: перша — як мати трьох дітей віком до 18 років (пп. 169.1.2 ПКУ); друга — як мати, що утримує дитину- інваліда (пп. «б» пп. 169.1.3 ПКУ). При цьому на кожну дитину-неінваліда їй надається ПСП у розмірі 100 % (у 2017 р. — 800,00 грн), а на дитину-інваліда — ПСП у розмірі 150 % (у 2017 р. — 1200,00 грн). Загальна сума ПСП становить 2800,00 грн (800,00 грн × 2 + 1200,00 грн). Оскільки згідно з Довідником ознак податкових соціальних пільг, наведеним у додатку до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. № 4, ПСП на дитину-неінваліда та на дитину-інваліда мають різні ознаки, у розділі І ф. № 1ДФ за цією працівницею слід сформувати два рядки із зарплатною ознакою доходу «101» у графі 5. У першому рядку в загальному порядку заповнюються всі графи та відображається ПСП у підвищеному розмірі на дитину-інваліда, для чого в графі 8 проставляється ознака пільги «02». У другому рядку графи 3а, 3, 4а, 4 не заповнюються (в паперовому варіанті — прокреслюються), а графі 8 проставляється ознака «04» — для платника податку, який утримує двох чи більше дітей до 18 років.

Право працівника-підприємця на ПСП

Запитання: 
Один з працівників підприємства зареєстрований підприємцем і здійснює підприємницьку діяльність. Нещодавно він подав заяву про застосування до його зарплати ПСП. Чи можна йому її надавати?
Відповідь: 
Вимоги щодо отримання (застосування) податкової соціальної пільги (ПСП) визначені у ст. 169 ПКУ. Так, фізична особа — платник податку має право на зменшення свого місячного оподатковуваного доходу на суму належної їй ПСП за дотримання таких умов: нарахований дохід є заробітною платою (пп. 169.2.1 ПКУ); дохід отримано від одного роботодавця (пп. 169.2.1 ПКУ); розмір доходу не перевищує суми, що дає право на ПСП — 2240 грн у 2017 р. (пп. 169.4.1 ПКУ). Разом з тим ПСП не може бути застосована до (пп. 169.2.3 ПКУ): доходів платника податку, інших ніж заробітна плата; заробітної плати, яку платник податку отримує протягом податкового місяця одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету; доходу самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності. Тобто фізична особа — підприємець не може застосовувати ПСП до свого доходу від провадження підприємницької діяльності, в той же час роботодавець як податковий агент має право, за наявності заяви від працівника та дотримання вимоги про розмір доходу, застосовувати ПСП до заробітної плати працівника, навіть якщо він одночасно зареєстрований підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність та отримує від неї дохід.

Повернення орендованого автомобіля та витрати на ремонт

Запитання: 
Підприємство протягом трьох років орендувало автомобіль у одного зі своїх працівників. За договором оренди витрати на техобслуговування та ремонт автомобіля покладалися на орендатора (підприємство). Нещодавно підприємство оплатило вартість чергового ремонту, а працівник вирішив розірвати договір оренди. Чи виникає в орендодавця-працівника оподатковуваний дохід під час повернення йому автомобіля?
Відповідь: 
Питання оподаткування витрат, здійснених орендарем на техобслуговування та ремонт орендованого майна (у наведеному випадку — автомобіля), не нове, але прямої відповіді на нього немає ні в ПКУ, ні в роз’ясненнях податківців. На думку автора, в ситуації, що розглядається, оподатковуваний дохід у орендодавця-працівника не має виникати. У запитанні вказано, що за договором оренди витрати на техобслуговування та ремонт автомобіля покладалися на орендатора (підприємство), що, у свою чергу, відповідає вимогам ЦКУ. Так, згідно з частиною першою ст. 801 ЦКУ наймач (орендар) зобов’язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Витрати, пов’язані з використанням транспортного засобу, в т. ч. зі сплатою податків та інших платежів, несе орендар (частина друга ст. 801 ЦКУ). Поточний ремонт речі, переданої в найм (оренду), провадиться орендарем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша ст. 776 ЦКУ). Отже, і згідно з договором, і згідно з нормами ЦКУ обов’язок здійснення витрат на техобслуговування та ремонт автомобіля в період оренди покладається на орендаря. Якщо він вчасно не пройде техобслуговування або не виконає необхідний ремонт автомобіля, це призведе до того, що він не зможе ним користуватися. Тому, по суті, орендар ці витрати здійснює для себе. Це дає підстави вважати, що в разі повернення автомобіля з оренди в орендодавця не може виникати доходу у вигляді суми витрат на ремонт автомобіля, виконаний у період, коли він ним не користувався, оскільки і за законом, і за договором він не зобов’язаний був нести ці витрати. Можливо, за договором оренди орендарю дозволялося виконувати роботи з поліпшення деяких характеристик автомобіля, вартість яких (за наявності підтвердних документів) орендодавець потім повинен відшкодувати орендарю під час повернення автомобіля. Це логічно й зрозуміло, оскільки в результаті поліпшення зростає вартість автомобіля, і в майбутньому він може принести своєму власнику економічну вигоду, тому він і повинен оплатити такі інвестиції в автомобіль. Але якщо орендодавець за якихось причин відмовиться компенсувати вартість робіт з поліпшення, суму витрачених на це коштів можна розглядати як дохід у вигляді безоплатно отриманих товарів/послуг (додаткове благо, пп. «е» пп. 164.2.17 ПКУ) і, відповідно, оподатковувати із застосуванням «натурального» коефіцієнта.

Укладення договору оренди нежитлового приміщення з фізособою

Запитання: 
Підприємство планує орендувати нежитлове приміщення у фізичної особи (не підприємця). Як правильно укласти договір оренди? Куди сплачувати ПДФО та ВЗ з орендної плати: за місцем реєстрації підприємства чи фізособи (вони перебувають у різних містах України)?
Відповідь: 
Основним законодавчим актом, що регулює відносини в разі оренди майна, є Цивільний кодекс України (далі — ЦКУ). Фізична особа — власник майна має право передавати його в користування іншим особам, у т. ч. юридичним особам. Але під час укладення договору оренди необхідно врахувати низку умов, що дасть змогу в майбутньому уникнути неприємностей. Насамперед слід перевірити наявність у фізичної особи документів, що підтверджують її право власності на майно, яке передається в оренду. Другий крок — укладення договору оренди. ЦКУ встановлено декілька вимог щодо укладення договору оренди приміщення: договір оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі (частина перша ст. 793 ЦКУ). Це означає, що в разі недотримання сторонами письмової форми такий договір може бути визнано недійсним; договір оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки й більше підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга ст. 793 ЦКУ); право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору оренди будівлі або її окремої частини, укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації (ст. 794 ЦКУ). Вона здійснюється нотаріусом одночасно з нотаріальним посвідченням договору. Зокрема, нотаріус повинен видати сторонам договору екземпляр витягу з державного реєстру, де має бути зазначено: номер запису та дату державної реєстрації, відомості про сторони договору, опис майна (достатній для його ідентифікації), строк договору, відомості про нотаріальне посвідчення договору та про реєстратора (нотаріуса). Під час укладення договору оренди слід керуватися нормами ст. 759–764 ЦКУ та звернути увагу на такі умови договору: предмет договору, мета й умови використання об’єкта оренди, строк оренди, розмір орендної плати, порядок передачі об’єкта в оренду й повернення назад, права та обов’язки сторін договору, страхування об’єкта оренди, проведення ремонтів, відповідальність сторін. Відповідно до пп. 164.2.5 ПКУ дохід від надання майна в оренду є оподатковуваним, тому під час нарахування та виплати орендної плати на користь фізичної особи підприємство-орендар виступає податковим агентом і повинно утримувати ПДФО із суми такого доходу та за його рахунок (пп. 168.1.1 ПКУ). Аналогічний обов’язок покладено на підприємство і щодо утримання ВЗ (п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ). Сплачувати до бюджету ПДФО та ВЗ, утримані з орендної плати, підприємство повинно одночасно з перерахуванням/виплатою доходу (орендної плати) на користь фізичної особи за своїм місцезнаходженням (пп. 168.4.4 ПКУ).

Нарахування ЄСВ на премію звільненому працівнику

Запитання: 
Працівник звільнився 20.10.2016 р., а за результатами роботи за цей місяць йому 31.10.2016 р. було нараховано премію в розмірі менше мінімальної заробітної плати (пропорційно відпрацьованому часу). Чи нараховується ЄСВ на таку премію?
Відповідь: 
Відповідно до частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ роботодавці нараховують ЄСВ на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в т. ч. у натуральній формі, та суму винагороди за виконання робіт (надання послуг) з а договорами ЦПХ. При цьому ЄСВ також нараховується на суму заробітної плати (доходу) осіб, яким таку зарплату (дохід) за відпрацьований час нараховано вже після звільнення з роботи (абзац другий частини другої ст. 7 Закону про ЄСВ). Тобто підприємство має нарахувати ЄСВ на суму премії звільненому працівнику. Абзацом другим частини п’ятої ст. 7 Закону про ЄСВ встановлено, що якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, та ставки ЄСВ. І хоча працівнику було нараховано премію в розмірі менше мінімальної заробітної плати, база нарахування ЄСВ визначається не окремо з неї, а із загальної суми нарахованого за місяць доходу. Тобто суму премії слід включити до всієї суми доходу працівника за жовтень 2016 р. (йому належить зарплата за 20 днів, можливо компенсація за невикористані дні щорічної відпустки) та порівняти її з розміром мінімальної заробітної плати. Якщо загальна сума доходу менше мінімальної зарплати, ЄСВ нараховується відповідно до абзацу другого частини п’ятої ст. 7 Закону про ЄСВ, а якщо більше — ЄСВ нараховується виходячи із фактичної бази оподаткування в межах її максимальної величини.

Поворотна фінансова допомога від фізособи у ф. № 1ДФ

Запитання: 
Чи відображати у ф. № 1ДФ суму поворотної фінансової допомоги, яка була надана фізособою підприємству та повертається підприємством назад?
Відповідь: 
Відповідно до пп. 14.1.257 ПКУ поворотна фінансова допомога — це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення. Саме ця ознака поворотної фінансової допомоги (що вона є обов’язковою до повернення) дає можливість фізичній особі — надавачу допомоги не включати її до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу при поверненні від особи, що нею користувалася, або при отриманні від інших осіб (пп. 165.1.31 ПКУ). Однак Порядком заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. № 4, передбачено, що основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, та основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку, повинні відображатися у розрахунку за ф. № 1ДФ з ознакою доходу «153». Отже, у випадку, описаному в запитанні, в разі отримання фінансової допомоги від фізичної особи підприємство у ф. № 1ДФ нічого не показує, а під час повернення надавачу основної суми поворотної фінансової допомоги підприємство має відображати її у ф. № 1ДФ. Якщо за умовами договору юридична особа повертає фізичній особі фінансову допомогу частинами у встановлені терміни, то в розрахунку за ф. № 1ДФ, що подається за результатами кварталу, в якому відбулося повернення, відображається саме сума такої частини повернутої допомоги. Як правильно це відобразити? У графах 3а «Сума нарахованого доходу» та 3 «Сума виплаченого доходу» вказується виплачена сума за договором поворотної фінансової допомоги, а у графах 4а «Сума нарахованого податку» та 4 «Сума перерахованого податку» проставляються нулі. Ознака доходу «153» вказує, що дохід не оподатковується.

Сплата ЄСВ у разі виплати авансу в натуральній формі

Запитання: 
Підприємство займається продажем взуття з Італії і одноразово дозволило своїм працівникам придбати собі цей товар у рахунок авансу. Чи потрібно в такому разі нараховувати та сплачувати ЄСВ?
Відповідь: 
Так, у цьому випадку потрібно нарахувати та сплатити ЄСВ. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону про ЄСВ роботодавці, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, є платниками ЄСВ. Вони повинні нараховувати ЄСВ на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в т. ч. у натуральній формі, та на суму винагороди фізособам за виконання робіт/надання послуг за договорами ЦПХ (п. 1 частини першої ст. 7 Закону про ЄСВ). Під час кожної виплати заробітної плати (доходу), на суми якої нарахований ЄСВ, одночасно з видачею коштів роботодавці зобов’язані сплатити і відповідні нараховані суми ЄСВ (абзац другий частини восьмої ст. 9 Закону про ЄСВ). Частиною першою ст. 115 КЗпП та частиною першою ст. 24 Закону про оплату праці визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно, в робочі дні, в строки, встановлені трудовим/колективним договором або іншим нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць. Зарплату за першу половину місяця часто називають авансом, оскільки вона виплачується до закінчення календарного місяця, за який працівнику підприємство повинно нарахувати та виплатити заробітну плату. Але по суті аванс — це частина місячної заробітної плати, отже, під час його виплати також слід нарахувати та сплатити до бюджету ЄСВ. У випадку, наведеному в запитанні, підприємство не виплачує аванс взуттям, а продає його в рахунок нарахованої зарплати (безготівковий розрахунок), і тому на нарахування ЄСВ і ПДФО це не впливає. Хотілося б звернути увагу на такий момент. Розмір авансу (зарплати за першу половину місяця) визначається трудовим/колективним договором або іншим внутрішнім нормативним документом підприємства, але він не може бути менше оплати за фактично відпрацьований час, виходячи з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника (частина третя ст. 115 КЗпП, частина третя ст. 24 Закону про оплату праці). Це означає, що виплачуючи працівникам аванс у натуральній формі, бухгалтерія все одно повинна для кожного з них розрахувати суму авансу, виходячи з оплати за фактично відпрацьований час, та порівняти її з вартістю товару, який купує працівник. Якщо вартість товару виявиться меншою, ніж розрахована за відпрацьований час сума авансу, бухгалтерія має провести відповідні донарахування сум зарплати, ЄСВ, ПДФО та ВЗ.

Чи відображати у ф. № 1ДФ дату звільнення декретниці, якщо не було нарахування доходу

Запитання: 
Працівниця звільнилася, перебуваючи у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Чи потрібно відображати дату її звільнення у ф. № 1ДФ, якщо дохід у звітному кварталі не нараховувався?
Відповідь: 
Згідно з п. 3.7 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. № 4 (далі — Порядок № 4) графа 7 заповнюється тільки на тих фізичних осіб, які були звільнені у звітному періоді за місцем роботи, на якому вони отримували дохід у вигляді заробітної плати, або звільнені до початку звітного періоду, але отримували доходи у звітному періоді. На нашу думку, ця норма Порядку № 4 недостатньо конкретизована. Зокрема, не зрозуміло, про яке отримання доходу у вигляді зарплати йдеться — отримання зарплати у звітному періоді чи взагалі її отримання за цим місцем роботи, в т. ч. у попередніх звітних періодах? Підпунктом «б» п. 176.2 ПКУ встановлено, що розрахунок за ф. № 1ДФ подається лише в разі нарахування сум доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. При цьому не має значення, виплачується чи не виплачується дохід платнику податку протягом звітного періоду (п. 2.2 Порядку № 4). Тобто основна умова для подання розрахунку за ф. № 1ДФ — нарахування фізичній особі доходу протягом звітного періоду. Зважаючи на це, якщо у звітному періоді працівниці не нараховувався і не виплачувався дохід, то заповнювати на неї рядок без сумових показників, але з датою звільнення в графі 7 розділу І ф. № 1ДФ не потрібно. Однак якщо були здійснені якісь нарахування, наприклад, нарахована/виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, у такому разі слід відобразити їх та дату звільнення цієї працівниці в розрахунку за ф. № 1ДФ.
Збір матеріалів

       

© 2016 Заработная плата