ОБЛІК ТА ПОДАТКИ

Путівки працівникам за рахунок роботодавця

Запитання: 
Відповідно до умов колективного договору госпрозрахункове підприємство сплатило на рахунок санаторно-курортного закладу, розташованого в м. Сваляві Закарпатської обл., 22 000,00 грн за путівку на оздоровлення працівника та членів його сім’ї. Як оподатковується та відображається у звітності вартість вказаної путівки?
Відповідь: 
Відповідно до пп. 165.1.35 ст. 165 ПКУ з 01.01.2018 р. до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування, у т. ч. на реабілітацію інвалідів, на території України платника податку та/або членів його сім’ї першого ступеня споріднення, які надаються його роботодавцем — платником податку на прибуток підприємств безоплатно або зі знижкою (у розмірі такої знижки) один раз на календарний рік, за умови, що вартість путівки (розмір знижки) не перевищує п’яти розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня податкового (звітного) року. У 2018 р. ця сума становить 18 615,00 грн. У ситуації, наведеній у запитанні, вартість путівки є більшою за вказану суму, тож враховуючи вищенаведене, оподаткуванню підлягає лише сума різниці між загальною вартістю путівки та її неоподатковуваним розміром як додаткове благо на загальних підставах. У випадку, що розглядається, вона становить: 22 000,00 – 18 615,00 = 3385,00 грн. Оскільки додаткове благо надане не в грошовій формі, то на підставі п. 164.5 ПКУ суму ПДФО потрібно обчислювати із застосуванням «натурального» коефіцієнта — 1,219512. Таким чином, база оподаткування ПДФО за ставкою 18 % становитиме: 3385,00 × 1,219512 = 4128,05 грн. Крім того, із оподатковуваних ПДФО доходів утримується ВЗ за ставкою 1,5 % (пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ). При цьому для оподаткування ВЗ «натуральний» коефіцієнт не застосовується. У податковому розрахунку за ф. № 1ДФ вартість зазначеної путівки необхідно відображати двома рядками: неоподатковувану частину в сумі 18 615,00 грн — з ознакою доходу «156»; частину в сумі 3385,00 грн, що оподатковується, — з ознакою доходу «126». Щодо оподаткування ЄСВ вартості вказаної путівки, то тут необхідно керуватися нормами Закону про ЄСВ та Інструкції зі статистики зарплати. Так, відповідно до пп. 2.3.4 Інструкції зі статистики зарплати вартість путівок працівникам та членам їх сімей на лікування та відпочинок, екскурсії або суми компенсацій, видані замість путівок за рахунок коштів підприємства, є виплатами соціального характеру, що належать до фонду додаткової зарплати в складі інших заохочувальних та компенсаційних виплат. А оскільки відповідно до ст. 7 Закону про ЄСВ базою нарахування ЄСВ є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т. ч. у натуральній формі, то з огляду на це вважаємо, що оподаткуванню ЄСВ підлягає вся вартість путівки в розмірі 22 000,00 грн.

Сплата ПДФО за працівників, які працюють у регіонах

Запитання: 
Підприємство мало філію в м. Тернополі, що була уповноважена на розрахунки з працівниками й самостійно сплачувала ПДФО за себе в бюджет цього міста. Філія в м. Чернігові не була уповноважена на розрахунки з працівниками, зарплату їм платило головне підприємство, яке від свого імені сплачувало ПДФО в бюджет м. Чернігова. Тепер філії ліквідовано, однак у містах залишилося їх майно та працівники, місцем роботи яких визначені підрозділи підприємства в Тернополі та Чернігові. Куди сплачувати ПДФО із зарплати таких працівників? Крім того, підприємство хоче, щоб його інтереси в інших областях представляли окремі особи, але без створення філій чи представництв в інших обласних центрах. Якщо це будуть працівники з місцем роботи в регіоні, то куди сплачувати ПДФО? Якщо представником буде не працівник, а особа за договором цивільно-правового характеру, куди сплачувати ПДФО з її доходу?
Відповідь: 
Пунктом 168.4 ПКУ встановлено, що ПДФО, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України. Такий порядок застосовується всіма юридичними особами, у т. ч. такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами, яким в установленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку (далі — відокремлений підрозділ). У разі прийняття рішення про створення відокремленого підрозділу юридична особа повідомляє про це контролюючі органи за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням таких новостворених підрозділів у встановленому порядку. Суми податку на доходи, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) податок на доходи фізичних осіб за такий відокремлений підрозділ, усі обов’язки податкового агента виконує юридична особа. Податок на доходи, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів. Якщо особа виконує роботи (надає послуги) за договором цивільно-правового характеру, то така особа не є найманим працівником, тому ПДФО з доходів такої особи сплачується за місцезнаходженням головного підприємства. Якщо підприємство має представників у регіонах, можливі два варіанти залежно від структури підприємства. Якщо не створено структурного підрозділу в головному підприємстві, працівники якого відповідають за роботу в якомусь із регіонів (їздять туди), то ПДФО перераховується за місцем розташування головного підприємства. Якщо створено структурний підрозділ у структурі головного підприємства, працівники якого відповідають за роботу в якомусь із регіонів (їздять туди чи постійно там перебувають), то ПДФО перераховується від імені головного за місцем розташування такого структурного підрозділу (представництва).

Відображення у звітності з ЄСВ середнього заробітку працівників, які проходять строкову військову службу

Запитання: 
З яким кодом ознаки категорії застрахованої особи відображається у звітності з ЄСВ сума середнього заробітку працівників, які проходять строкову військову службу?
Відповідь: 
Відповідно до додатка № 2 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. № 435, у звітності з ЄСВ суми середнього заробітку, що виплачуються підприємствами, установами, організаціями, де за ними зберігається місце роботи, працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану, з 01.01.2016 р. після скасування компенсації середнього заробітку відображаються з кодом категорії застрахованої особи «47» — виплати в межах середнього заробітку працівників, що сплачуються за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, а також інших юридичних осіб.

Подання повідомлення, якщо працівника звільнено й знову прийнято на роботу

Запитання: 
Працівника звільнили з роботи 06.10.2017 р., а з 10.10.2017 р. знову прийняли на роботу. Чи потрібно в такому випадку подавати до податкового органу повідомлення про прийняття такого працівника?
Відповідь: 
На сьогодні повідомлення ДФСУ про прийняття працівника на роботу є невід’ємною складовою укладення трудового договору. Так, згідно з частиною третьою ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом (розпорядженням) роботодавця, та подання повідомлення податковому органу. На виконання цієї норми КМУ постановою «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 р. № 413 (далі — Постанова № 413) затвердив форму такого повідомлення. Ні ст. 24 КЗпП, ні Постанова № 413 не містять жодних застережень стосовно випадків, коли під час прийняття працівника на роботу таке повідомлення не потрібно подавати. Це означає, що його слід подавати в кожному випадку прийняття особи на роботу, в т. ч. у разі укладення трудового договору за внутрішнім сумісництвом. Подати повідомлення слід до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором, а у випадку, що розглядається, — до 10.10.2017 р. Між звільненням працівника та його повторним прийняттям на роботу — три календарних дні, два з яких є вихідними днями, тому щоб дотриматися законодавчої норми, повідомлення слід подати 09.10.2017 р. Якщо допустити працівника до роботи без повідомлення ДФСУ, це вважатиметься порушенням законодавства про працю, що тягне за собою накладення штрафних санкцій за ст. 265 КЗпП у розмірі однієї мінімальної зарплати.

Заповнення звітності з ЄСВ у разі смерті працівника

Запитання: 
Помер один з працівників підприємства. Як правильно заповнити щодо нього таблиці 5 і 6 додатка 4 звітності з ЄСВ?
Відповідь: 
У разі смерті працівника бухгалтеру насамперед необхідно розрахувати суму, яка належить йому до виплати. Як правило, такому працівнику виплачують заробітну плату за відпрацьований до дати смерті час, компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки, за наявності листка непрацездатності — здійснюють оплату за перші п’ять днів хвороби за рахунок коштів підприємства та виплачують допомогу від ФСС, допомогу на поховання від ФСС та від підприємства тощо. Майже всі ці виплати (крім допомоги на поховання) є базою для нарахування ЄСВ. І оскільки в такому випадку одразу нараховується багато виплат, слід пам’ятати про максимальну величину бази нарахування ЄСВ, яка дорівнює 25 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом. У 2017 р. ця величина становить: 40 000,00 грн — з 01.01.2017 р. по 30.04.2017 р.; 42 100,00 грн — з 01.05.2017 р. по 30.11.2017 р.; 44 050,00 грн — з 01.12.2017 р. по 31.12.2017 р. У звітності з ЄСВ щодо померлого працівника відображають: у таблиці 5 додатка 4 — інформацію про зміни в трудових відносинах з ним, а в таблиці 6 додатка 4 — виплати, нараховані померлому працівнику. Зокрема: у таблиці 5: у реквізитах 9 та 10 — зазначають відповідно індивідуальний податковий номер та прізвище, ім’я й по батькові померлого працівника; у реквізиті 11 «Період трудових відносин…» — у графі «Дата закінчення» проставляють дату смерті, яка береться зі свідоцтва про смерть; у реквізиті 13 «Підстава для припинення трудових відносин» вибирається автоматично із довідника, який розроблено згідно з КЗпП, у разі якщо в довіднику не зазначено статтю звільнення, проставляється «інше»; у таблиці 6: реквізити 5 –14 заповнюють у загальному порядку; у реквізиті 15 — проставляють фактичну кількість календарних днів перебування померлого працівника у трудових відносинах з урахуванням дня його смерті; реквізит 19 — не заповнюють, оскільки донарахування до мінімальної зарплати в разі смерті працівника не проводиться.

Доплата до МЗП та ЄСВ працівникам-сумісникам

Запитання: 
На підприємстві працюють внутрішні та зовнішні сумісники. Кому з них і яким чином доплачувати до рівня мінімальної заробітної плати (МЗП) та нараховувати ЄСВ з МЗП?
Відповідь: 
Поняття «доплата до МЗП» та «сплата ЄСВ з МЗП» часто плутають. Насправді вони різні, хоча як за одним, так і за іншим йде порівняння з МЗП. Так, якщо місячна заробітна плата працівника за повністю відпрацьований робочий час є меншою за МЗП, йому нараховують та виплачують доплату до МЗП. У свою чергу якщо база нарахування ЄСВ є меншою за розмір МЗП, єдиний внесок нараховують і сплачують до бюджету з «мінімалки». Для працівників-сумісників (як зовнішніх, так і внутрішніх) доплата до МЗП та сплата ЄСВ з МЗП має свої особливості. Так, для таких працівників необхідність у нарахуванні доплати до МЗП потрібно визначати окремо за основним місцем роботи та окремо — за сумісництвом. Якщо в працівника-сумісника заробітна плата за повністю виконану місячну норму робочого часу є меншою за розмір МЗП, йому нараховують доплату до рівня МЗП. При цьому, враховуючи, що за сумісництвом працівник, зазвичай, працює на умовах неповного робочого часу, рівень МЗП потрібно визначати пропорційно до відпрацьованого часу. За зовнішнього сумісництва ЄСВ нараховується виходячи із фактичного розміру доходу працівника-сумісника, без порівняння його з рівнем МЗП. А якщо працівник працює внутрішнім сумісником, то з МЗП порівнюється його сумарний заробіток — за основним місцем роботи та за сумісництвом. Наприклад, працівник — зовнішній сумісник працює на «0,5 окладу». Посадовий оклад становить 2500,00 грн. У вересні 2017 р. він відпрацював 84,00 год., норма робочого часу — 168,00 год. За відпрацьований час йому буде нараховано: (2500,00 грн ÷ 168 год.) × 84 год. = = 1250,00 грн. Доплата до рівня МЗП становить: ((3200,00 грн – 2500,00 грн) ÷ 168 год.) × × 84 год. = 350,00 грн. Усього буде нараховано за вересень 2017 р.: 1250,00 грн + 350,00 грн = 1600,00 грн. ЄСВ нараховуємо з фактичної зарплати: 1250,00 грн × 22 % = 275,00 грн. Припустимо, що працівник на одному підприємстві працює сторожем (основне місце роботи) за основним місцем роботи з окладом 2500,00 грн та за сумісництвом двірником (внутрішнє сумісництво) на умовах неповного робочого часу (через день) з окладом 2000,00 грн. У вересні 2017 р. за сумісництвом він відпрацював 13 роб. дн. (норма — 21 роб. дн.).Зарплата працівника за окладами у вересні 2017 р. становить: за основним місцем роботи — 500,00 грн; за місцем роботи за сумісництвом — 000,00 грн ÷ 21 роб. дн.) × 13 роб. дн. = 1238,10 грн; разом — 2500,00 грн + 1238,10 грн = 3738,10 грн. І хоча загальна сума зарплати перевищує ЗП, за кожним місцем роботи необхідно ровести доплату до рівня «мінімалки»: • • за основним місцем роботи — 3200,00 грн – 2500,00 грн = 700,00 грн; • • за місцем роботи за сумісництвом — ((3200,00 грн – 2000,00 грн) ÷ 21 роб. дн.) × × 13 роб. дн. = 742,86 грн. Загальна сума зарплати за вересень 2017 р.: 2500,00 грн + 700,00 грн + + 1238,10 грн + 742,86 грн = 5180,96 грн, з якої й сплачується ЄСВ у сумі 1139,81 грн (5180,96 грн × 22 %). Нагадаємо, що в таблиці 6 внутрішні сумісники вказуються одним рядком.

Хто повинен складати форму № 1-ПВ

Запитання: 
Хто повинен складати статистичні звіти за формами № 1-ПВ (місячна) і (квартальна) — відділ кадрів чи бухгалтерія? Які нормативні документи регламентують це питання?
Відповідь: 
Порядок складання та подання зазначених звітів схожий, тому для зручності розглянемо це питання стосовно однієї форми — № 1-ПВ (місячна). Звернемось до Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1-ПВ (місячна) «Звіт з праці», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 26.10.2009 р. № 403 (далі — Інструкція № 403). Згідно з п. 1.4 цієї Інструкції підставою для складання звіту за ф. № 1-ПВ (місячна) є такі первинні облікові документи, як ф. № П-1 «Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу», ф. № П-2 «Особиста картка працівника», ф. № П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки», ф. № П-4 «Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)», ф. № П-5 «Табель обліку використання робочого часу», ф. № П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника», ф. № П-7 «Розрахунково-платіжна відомість зведена», інші документи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, передбачені чинним законодавством. Також у розділах ІІ і ІІІ Інструкції № 403 детально роз’яснено, як слід визначати всі показники цього звіту. Із зазначеного вище зрозуміло, що одну частину первинних документів, які є підставою для складання ф. № 1-ПВ (місячна), оформляє (веде) бухгалтерія підприємства, а іншу частину — кадрова служба. Тобто цю форму повинні складати обидва підрозділи, залежно від того, інформацією щодо яких показників вони володіють. Так, бухгалтерія заповнює показники щодо фонду оплати праці та його складових, розподілу за розміром заробітної плати, заборгованості перед працівниками із виплати заробітної плати тощо, а кадрова служба — показники чисельності працівників, руху кадрів та використання робочого часу. Інструкцією № 403 не встановлено розподілу обов’язків щодо складання ф. № 1-ПВ (місячна) між бухгалтерією та кадровою службою: це питання має регулюватись внутрішніми розпорядчими документами підприємства, такими як положення про структурний підрозділ підприємства (зокрема, про бухгалтерію та відділ кадрів), а також посадовими інструкціями працівників цих підрозділів.

Ознака доходу у ф. № 1ДФ у разі отримання ПСП за двома підставами

Запитання: 
Працівниця має трьох дітей віком до 18 років, одна з яких є інвалідом, і користується ПСП на дітей. Як у цьому випадку правильно проставити ознаку ПСП у графі 8 «Ознака податкової соціальної пільги» ф. № 1ДФ?
Відповідь: 
Питання надання ПСП працівни- кам, які мають двох і більше дітей, з яких одна є інвалідом, можна назвати проблемним, оскільки контролюючі органи неодноразово надавали відповіді та роз’яснення з цього приводу (зокрема, в Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі (ЗІР), листі ДПА України від 25.02.2011 р. № 4062/6/17-0215), але згодом вони бути скасовані або відкликані, натомість іншого варіанта вирішення проблеми запропоновано не було. Суть проблеми полягає в тому, що насправді незрозумілою є точна кількість пільг, які згідно з ПКУ належать працівникам, що мають двох та більше неповнолітніх дітей, одна з яких є інвалідом. Існують різні точки зору податківців: наприклад, одну з них можна знайти на с. 88 цього номера журналу, а іншу — у прикладі 3 роз’яснення ГУ ДФС у Черкаській області, розміщеного на сайті управління за посиланням http://ck.sfs.gov. ua/media-ark/news-ark/282603.html. На нашу думку, в цьому випадку працівниця має право на ПСП за двома підставами: перша — як мати трьох дітей віком до 18 років (пп. 169.1.2 ПКУ); друга — як мати, що утримує дитину- інваліда (пп. «б» пп. 169.1.3 ПКУ). При цьому на кожну дитину-неінваліда їй надається ПСП у розмірі 100 % (у 2017 р. — 800,00 грн), а на дитину-інваліда — ПСП у розмірі 150 % (у 2017 р. — 1200,00 грн). Загальна сума ПСП становить 2800,00 грн (800,00 грн × 2 + 1200,00 грн). Оскільки згідно з Довідником ознак податкових соціальних пільг, наведеним у додатку до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 р. № 4, ПСП на дитину-неінваліда та на дитину-інваліда мають різні ознаки, у розділі І ф. № 1ДФ за цією працівницею слід сформувати два рядки із зарплатною ознакою доходу «101» у графі 5. У першому рядку в загальному порядку заповнюються всі графи та відображається ПСП у підвищеному розмірі на дитину-інваліда, для чого в графі 8 проставляється ознака пільги «02». У другому рядку графи 3а, 3, 4а, 4 не заповнюються (в паперовому варіанті — прокреслюються), а графі 8 проставляється ознака «04» — для платника податку, який утримує двох чи більше дітей до 18 років.

Право працівника-підприємця на ПСП

Запитання: 
Один з працівників підприємства зареєстрований підприємцем і здійснює підприємницьку діяльність. Нещодавно він подав заяву про застосування до його зарплати ПСП. Чи можна йому її надавати?
Відповідь: 
Вимоги щодо отримання (застосування) податкової соціальної пільги (ПСП) визначені у ст. 169 ПКУ. Так, фізична особа — платник податку має право на зменшення свого місячного оподатковуваного доходу на суму належної їй ПСП за дотримання таких умов: нарахований дохід є заробітною платою (пп. 169.2.1 ПКУ); дохід отримано від одного роботодавця (пп. 169.2.1 ПКУ); розмір доходу не перевищує суми, що дає право на ПСП — 2240 грн у 2017 р. (пп. 169.4.1 ПКУ). Разом з тим ПСП не може бути застосована до (пп. 169.2.3 ПКУ): доходів платника податку, інших ніж заробітна плата; заробітної плати, яку платник податку отримує протягом податкового місяця одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету; доходу самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності. Тобто фізична особа — підприємець не може застосовувати ПСП до свого доходу від провадження підприємницької діяльності, в той же час роботодавець як податковий агент має право, за наявності заяви від працівника та дотримання вимоги про розмір доходу, застосовувати ПСП до заробітної плати працівника, навіть якщо він одночасно зареєстрований підприємцем, здійснює підприємницьку діяльність та отримує від неї дохід.

Повернення орендованого автомобіля та витрати на ремонт

Запитання: 
Підприємство протягом трьох років орендувало автомобіль у одного зі своїх працівників. За договором оренди витрати на техобслуговування та ремонт автомобіля покладалися на орендатора (підприємство). Нещодавно підприємство оплатило вартість чергового ремонту, а працівник вирішив розірвати договір оренди. Чи виникає в орендодавця-працівника оподатковуваний дохід під час повернення йому автомобіля?
Відповідь: 
Питання оподаткування витрат, здійснених орендарем на техобслуговування та ремонт орендованого майна (у наведеному випадку — автомобіля), не нове, але прямої відповіді на нього немає ні в ПКУ, ні в роз’ясненнях податківців. На думку автора, в ситуації, що розглядається, оподатковуваний дохід у орендодавця-працівника не має виникати. У запитанні вказано, що за договором оренди витрати на техобслуговування та ремонт автомобіля покладалися на орендатора (підприємство), що, у свою чергу, відповідає вимогам ЦКУ. Так, згідно з частиною першою ст. 801 ЦКУ наймач (орендар) зобов’язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Витрати, пов’язані з використанням транспортного засобу, в т. ч. зі сплатою податків та інших платежів, несе орендар (частина друга ст. 801 ЦКУ). Поточний ремонт речі, переданої в найм (оренду), провадиться орендарем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша ст. 776 ЦКУ). Отже, і згідно з договором, і згідно з нормами ЦКУ обов’язок здійснення витрат на техобслуговування та ремонт автомобіля в період оренди покладається на орендаря. Якщо він вчасно не пройде техобслуговування або не виконає необхідний ремонт автомобіля, це призведе до того, що він не зможе ним користуватися. Тому, по суті, орендар ці витрати здійснює для себе. Це дає підстави вважати, що в разі повернення автомобіля з оренди в орендодавця не може виникати доходу у вигляді суми витрат на ремонт автомобіля, виконаний у період, коли він ним не користувався, оскільки і за законом, і за договором він не зобов’язаний був нести ці витрати. Можливо, за договором оренди орендарю дозволялося виконувати роботи з поліпшення деяких характеристик автомобіля, вартість яких (за наявності підтвердних документів) орендодавець потім повинен відшкодувати орендарю під час повернення автомобіля. Це логічно й зрозуміло, оскільки в результаті поліпшення зростає вартість автомобіля, і в майбутньому він може принести своєму власнику економічну вигоду, тому він і повинен оплатити такі інвестиції в автомобіль. Але якщо орендодавець за якихось причин відмовиться компенсувати вартість робіт з поліпшення, суму витрачених на це коштів можна розглядати як дохід у вигляді безоплатно отриманих товарів/послуг (додаткове благо, пп. «е» пп. 164.2.17 ПКУ) і, відповідно, оподатковувати із застосуванням «натурального» коефіцієнта.
Збір матеріалів

       

© 2016 Заработная плата